Провал, прорив чи початок процесу. Диспозиція перед переговорами у Стамбулі
Як ми вже вчора писали, переговори між Україною та Росією, які сьогодні мають відбутися у Стамбулі, можуть пройти за трьома сценаріями:
- переговори закінчаться повним провалом або взагалі будуть зірвані,
- на переговорах буде досягнуто домовленостей про припинення вогню,
- на перших переговорах про перемир'я оголошено не буде, але сторони домовляться розпочати діалог, результатом якого, згодом, може стати не лише припинення вогню, а й ширші мирні домовленості.
На даний момент більшість спостерігачів вважають найімовірнішим перший варіант – провал/зрив переговорів. Надто вже несхожі початкові позиції сторін: Київ каже, що має намір обговорювати лише 30-денне перемир'я, Москва каже, що порушить ширше коло питань щодо "стамбульської" порядку 3-річної давності, деякі пункти якої зараз українською владою оголошені "червоною лінією" (обмеження чисельності ЗСУ).
І цей варіант справді ймовірний. Але чи є він єдиним можливим?
Розберемо попередню диспозицію сторін.
1. Київ. Ми вже багато разів писали, що спочатку українська влада ні на яке припинення вогню йти не хотіла, називаючи таку позицію "капітулянською". Вони вважають становище на фронті важким, але не катастрофічним, тому були налаштовані на продовження війни, тим більше, що вона давала чималі бонуси – можливість практично безконтрольно освоювати військові бюджети і зачищати політичне поле в країні, зміцнюючи владу Зеленського. Інше питання – наскільки така оцінка ситуації на фронті реалістична. Але так чи інакше саме вона лежала в основі позиції української влади.
Однак Зеленський був змушений у березні цю позицію змінити та підтримати 30-денне перемир'я після того, як США припинили військову допомогу. Тактичне завдання тоді було – відновлення допомоги. А стратегічний розрахунок був на те, що Росія відмовиться від 30-денного перемир'я, після чого Трамп на неї обрушить найжорстокіші санкції і продовжить постачати Україні зброю безкоштовно (точніше – у вигляді внесків до Фонду з ресурсної угоди, яка невідомо колись запрацює). Саме цій меті і підпорядковані з того часу всі дії Зеленського та "партії війни" на Заході. Вони прагнуть мінімізувати ймовірність того, що Путін погодиться на перемир'я. Звідси й ультимативна форма, у якій у суботу запропоновано Росії перемир'я. І кампанія Зеленського з приводу зустрічі у Стамбулі на тему "приїжджай, підлий боягуз Путін". І його заяви про "бутафорську" російську делегацію, і всіляке відтягування початку переговорів із нею. Паралельно Зеленський і європейські політики, а також багато західних ЗМІ, проводили кампанію на тему "своєю відмовою приїхати до Туреччини Путін образив особисто Трампа, показав неготовність до серйозних переговорів, а саме час Трампу вводити жорстокі санкції і збільшувати постачання зброї".
Проте, реакція Вашингтона на те, що відбувається в Стамбулі, вельми неоднозначна (про це нижче) і тому Зеленський поки не має впевненості в тому, що Трамп, за підсумком, ухвалить рішення посилити тиск на Росію, а не просто відійти вбік, "вмивши руки", припинивши займатися українськими справами, в тому числі й зупинити.
Саме тому українська влада змушена й надалі брати участь у переговорному процесі, як і раніше сподіваючись, що на першій же зустрічі Росія відмовиться від пропозиції про припинення вогню і Трамп все ж таки дасть відмах на кампанію жорсткого тиску проти РФ.
Однак, якщо пауза з проясненням позиції Трампа затягнеться, то це може стати фактором, який спонукає українську владу з переговорного процесу не виходити. І, у тій чи іншій формі, його продовжуватиме. Хоча Київ та його європейські партнери, ймовірно, намагатимуться якнайшвидше поставити в ньому крапку, щоб спонукати Трампа до якихось жорстких дій проти РФ. Але не факт, що це на президента США, така тактика подіє.
2. Москва. Зрештою, позиція Росії з переговорів визначається відповіддю на три питання, про які ми вже писали. Якщо коротко – чи впевнений Кремль у тому, що він зможе військовим шляхом досягти поставленої мети чи ні.
Якщо Путін вважає, що цілі досяжні військовим шляхом і бачить це у найближчій перспективі, то 30-денне перемир'я йому не потрібне. І він не дасть відмашки на укладення подібної угоди без виконання переліку своїх умов.
І навіть загроза санкцій США у такому разі навряд чи на його позицію вплине. Хоча, безперечно, він спробує їх уникнути. А тому і намагатиметься відвести переговори в "довгу". У розрахунку на те, що, в міру зміни ситуації на фронті, і ставлення Києва і Заходу до умов, що висуваються Кремлем, почне змінюватися.
Якщо ж у Путіна впевненості у зламі на фронті немає, натомість є розуміння ризиків, що несе для Росії війна на виснаження, то шанси на припинення вогню далеко не нульові. Інше питання, оскільки армія РФ володіє ініціативою, він може постаратися попередньо отримати ті чи інші поступки від США і, можливо, навіть України в обмін на згоду на перемир'я. Процес може трохи затягнутися, але до завершення прийти. Наприклад, після особистої зустрічі Путіна та Трампа.
Тим більше, що зараз саме для цього є можливість – українській владі після багаторазових заяв із вимогою 30-денного перемир'я буде вкрай складно відмовитись від нього, якщо Росія дасть згоду. Точніше – відмовитись можна, звичайно. Але це тоді означатиме повний розрив відносин із Трампом та припинення американської допомоги. І це, як мінімум. Але якщо найближчим часом переговори про перемир'я закінчаться провалом, а ситуації на фронті кардинально не зміниться, і якщо влада Трампа в США ослабне через численні внутрішні проблеми, то повернутися до угоди про перемир'я вже навіть за кілька місяців може бути набагато важчою вже через позицію України.
3. США. Реакція Вашингтона на те, що відбувається в Туреччині, поки що неоднозначна. З одного боку, Рубіо вчора кілька разів поскаржився, що Путін не приїхав до Стамбула, а надіслав делегацію "низького рівня". З іншого боку, Трамп сприйняв відсутність Путіна в Туреччині, можна сказати, з розумінням ("навіщо йому туди їхати, якщо мене там немає") сказав, що не розчарований складом делегації РФ і взагалі "нічого не зміниться поки ми з Путіним не зустрінемось". Про те, що для прориву миру в Україні потрібна особиста зустріч двох президентів учора заявив і Рубіо (додавши, що Трамп до такої зустрічі готовий), а також представники Білого дому. І це, до речі, щось нове – раніше Вашингтон ніколи так чітко не висловлювався про необхідність зустрічі Трампа та Путіна. Судячи з усього, у США поки немає рішення – чи розпочинати кампанію тиску на РФ, до чого закликає Україна. Вона може призвести до повного припинення діалогу РФ і США, ще більшого зближення Москви і Пекіна, а також, можливо, до різкої ескалації російсько-американських відносин. Тобто – до повного краху стратегії Трампа щодо Росії, якої він раніше дотримувався. З урахуванням цих наслідків, можливо, Вашингтон все ж таки спробує домогтися прориву через особисту зустріч з Путіним. Але це реально лише за двох умов: якщо Кремль у принципі згоден на припинення вогню, і якщо США готові йому за цю згоду дати щось суттєве. Поки що тут розуміння немає, а тому й успіх цієї лінії не зумовлений, хоч і можливий. Якщо ж прориву досягнуто не буде, то перед Трампом виникає роздоріжжя з трьох рішень – або справді різко посилити тиск на РФ (і такий варіант виключати не можна), або просто продовжити допомогу Україні в тому ж режимі, що й зараз (не закриваючи повністю двері для переговорів із Кремлем), або просто вийти з процесу, переставши займатися Україною. Оскільки це означатиме припинення допомоги Києву, то така загроза водночас є і формою тиску на українську владу, щоб вони погодилися на ті умови завершення війни, на які зараз йти не згодні. Або щонайменше погодилися на продовження переговорного процесу.
