Реванш неоконів. Як змінить світ вступ США у війну Ізраїлю з Іраном
Рішення президента США Дональда Трампа вступити у війну з Іраном, якщо таке буде прийнято, може кардинально змінити весь світовий порядок денний. Причому набагато більше, ніж її вже змінила війна в Україні.
Нинішня війна на Близькому Сході, як ми вже писали, може розвиватися за одним із трьох сценаріїв.
Перший : затяжна війна на кшталт тієї, що Ізраїль веде з ХАМАС вже півтора року, чи недавніх воєн американців в Іраку та Афганістані.
Другий : швидкий крах іранської влади.
Третій : угода про іранську ядерну програму.
Якщо останній варіант, по суті, нічия (США та Ізраїль частково досягнуть своєї мети, але при цьому аятола зберігає владу в Ірані та в цілому курс країни), то перші два можуть призвести до величезних наслідків для всього світу.
Все, що відбувається навколо нападу Ізраїлю на Іран, - це по суті реванш концепції неоконсерваторів (неоконів) часів Джорджа Буша-молодшого.
Невікони вважали, що США можуть своєю військовою силою поміняти світопорядок так, як вважають за потрібне, усунути від влади в різних країнах поганих хлопців і привести добрих. У рамках цієї концепції американці напали на Ірак у 2003 році та захопили його. Але потім вони вплуталися там у дуже довгу війну, яка не мала успіху (як і раніше розпочата війна в Афганістані), і зрештою призвела до краху самих неоконів, кандидат від яких Джон Маккейн програв на виборах у 2008 році.
Барак Обама, який переміг на них, провів ревізію неоконсервативного курсу. У Вашингтоні стала переважна думка про помилковість спроб американської армії силою змінювати світопорядок. Спочатку воно стало домінуючим у Демократичній партії, а після перемоги Трампа у 2016 році на виборах президента США невікони почали втрачати контроль над своєю базою – Республіканською партією.
Символом зміни курсу стало виведення американських військ з Афганістану. Під час війни в Україні основою політики Джо Байдена була теза про те, що США мають допомагати Києву, але за жодних обставин не вплутуватися у війну безпосередньо. Окремі представники школи неоконів типу Вікторії Нуланд залишалися на високих посадах (що позначалося, наприклад, на характері американської політики щодо РФ та України), проте визначального впливу на загальний курс США вони вже не мали.
Прихід до влади Трампа, який постійно повторював, що Америка повинна припинити вплутуватися в війни по всьому світу і не витрачати на них гроші, а зосередитися на вирішенні своїх проблем, що здавалося, забив останній цвях у кришку труни неоконсерваторів. Загалом перші кроки Трампа, націлені на припинення війни в Україні, а також відмову призначати на високі посади представників старого республіканського істеблішменту, показували, що новий президент рухається саме в цьому напрямку. За це його публічно прокляли Джон Болтон та багато інших невікон, але не всі. Частина неоконсерваторів обрала іншу тактику: лестити Трампу, повторювати, який він великий і могутній, підводячи до думки, що всім ворогам Америки показати час кузькину матір. Найвідомішим представником цієї групи є сенатор Ліндсі Грем – один із ключових лобістів американського ВПК та ініціатор законопроекту про введення 500% мит проти покупців російських енергоносіїв.
Проте ще тиждень тому здавалося, що цей гурт не має жодних шансів. Сам Трамп та його найближче оточення дотримувалися зовсім іншої стратегії. Але все змінило 13 червня.
За даними західних ЗМІ, Трамп напередодні був проти атаки Ізраїлю, хоч і не заборонив її. Але успіх перших днів різко змінив його ставлення, і він фактично приписав цей успіх собі. А невікони вирішили скористатися ситуацією, щоб навернути Трампа у свою віру.
За даними Bloomberg, саме Грем, з яким Трамп останніми днями кілька разів розмовляв телефоном, є одним із головних прихильників залучення США у війну проти Ірану. І ці зусилля мають шанси на успіх.
Трамп з початку його президентства майже не мав жодних перемог. Все, за що він брався, йшло під укіс: швидко припинити війну в Україні він не зміг, розпочату тарифну війну проти всього світу був змушений згорнути, як і тарифну війну проти Китаю. Зростали й внутрішні проблеми, пов'язані з посиленням опору демократів.
Але зараз неокони і Біньямін Нетаньяху йому показують шлях до реабілітації. Вони переконують Трампа, що Іран вже майже повалений, американцям залишилося завдати останній нищівний удар - і режим аятол паде. Таким чином, Трамп отримає швидку перемогу малою кров'ю і на чужій території, увійшовши в історію як найбільший президент Америки.
Серед прихильників Трампа є й інші точки зору, які, наприклад, транслює Такер Карлсон, який виступає проти вплутування у війну.
Але тут все залежатиме від перебігу бойових дій в Ірані, якщо в них візьмуть участь США.
Якщо під ударами американців та Ізраїлю влада в Ірані дійсно швидко впаде або якщо вона впаде ще до втручання США, то це, безумовно, різко посилить вплив неоконів на Трампа, що позначиться на американській політиці по всьому світу.
Трамп може відчути смак до війни і, наприклад, спробувати на куражі повалити владу комуністів на Кубі або захопити Гренландію. Або анексувати штат Альберта в Канаді, де видобувають велику частину канадської нафти та існують сепаратистські настрої. Або нічого не захоплювати і не анексувати, а просто жорстко вимагати від Канади та найбільших європейських країн слідувати у всьому у фарватері Вашингтона і згорнути ліволіберальний курс.
Не випадково один із найвизначніших представників ліволіберального істеблішменту Емманюеаль Макрон закликає не намагатися змінювати режим в Ірані та виступає за переговори та деескалацію. Він розуміє, що швидкий успіх в Ірані вкрай посилить Трампа і, відповідно, може активізувати його тиск на ліліберальні кола.
У неоконів у Європі нещодавно з'явився важливий союзник - близький до них канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, який, на відміну від Макрона, зайняв чітко проізраїльську позицію, заявивши, що "Ізраїль робить за нас брудну роботу".
Загалом швидкий успіх в Ірані може підштовхнути США до прискорення демонтажу системи світопорядку, що склалася після Другої світової війни, змінюючи його на право сильного.
Цей процес і так активізувався після вторгнення Росії в Україні. Причому у випадку РФ досі незрозуміло, навіщо їй хитати цей світопорядок, у якому вона має право вето, що дісталося у спадок від СРСР, який у свою чергу отримав його на правах переможця у Другій світовій після сплати за перемогу величезної ціни – 27 мільйонів життів.
А ось у випадку зі США мотивація знищення світопорядку, заснованого на правилах і утвердження права сильного більш зрозуміла: Америка є (поки що) найсильнішою у військовому відношенні державою світу та провідною економікою. Звичайно, вона має багато своїх проблем, які війни можуть тільки посилити, проте якщо успіх в Ірані буде досягнутий швидко, це може створити в Білому домі ілюзію, ніби і з усіма іншими недругами у світі можна впоратися так само легко, як з аятоллою.
Якщо США та Ізраїль здобудуть швидку перемогу над Іраном, окрім іншого це може кардинально змінити підхід Вашингтона до війни в Україні, різко посиливши позиції подібних до Грема, які вважають, що на РФ потрібно максимально жорстко тиснути, а не домовлятися з нею. І вже надходять сигнали про те, що ставлення Трампа до Москви змінюється. Наприклад, ще у вихідні він досить позитивно оцінив пропозицію Володимира Путіна виступити посередником у врегулюванні між Іраном та Ізраїлем. А вже вчора дав відверто зневажливий щодо Путіна коментар, порадивши йому замість посередництва на Близькому Сході зайнятися Росією та завершенням війни в Україні.
Звичайно, Москва ще матиме шанс швидко закінчити війну, прийнявши пропозицію Трампа про припинення вогню по лінії фронту. Але, по-перше, немає гарантії, що Кремль цим шансом скористається, а не й надалі віритиме в те, що Україна ось-ось звалиться. По-друге, цей шанс Росії можуть взагалі не дати. Невікони та інші представники "партії війни" на Заході завжди виступали проти припинення боїв по лінії фронту, що означало б визнання де-факто російського контролю над майже 20% української території, вимагаючи й надалі "добивати Путіна", посилюючи підтримку України та тиск на РФ. Тому посилення впливу на Трампа Грема та йому подібних може призвести до того, що президент США відмовиться від закликів до завершення війни по лінії фронту та різко посилить умови для Москви аж до повернення до "формули світу Зеленського" з виведенням російських військ на кордони 1991 року та виплатою репарацій.
Прямий вступ у війну США малоймовірний через наявність у РФ ядерної зброї, хоча не виключені спроби промацати, наскільки Путін готовий його застосувати, наприклад, через блокаду портів Балтійського моря. Але інший арсенал засобів впливу може бути використаний: посилення санкцій, збільшення поставок зброї Україні, стимулювання зростання антиросійських настроїв в елітах пострадянських країн – Азербайджану, Білорусі, Казахстану та інших.
Також Трамп може на хвилі ейфорії швидкої перемоги в Ірані спробувати створити труднощі та Китаю, перерізаючи його логістичні коридори.
У відповідь Росія та Китай здатні зі свого боку розпочати різке підвищення ставок. Москва може пригрозити застосуванням ядерної зброї, Китай – запровадити обмеження на експорт рідкісноземельних металів та вжити інших дій. І світ зробить великий крок до глобальної війни.
Але, повторимося, це у разі реалізації сценарію швидкої перемоги США та Ізраїлю над Іраном або падіння влади у Тегерані ще до втручання Америки.
Інший сценарій – відсутність швидкої перемоги і затягування війни чи участь у ній США з наступним виходом із конфлікту через відсутність успіху – теж вплине на світ, але зовсім інше. Такий сценарій різко загострить усі наявні у США проблеми – економічні, геополітичні, внутрішньополітичні – і може поставити Америку та особисто Трампа на межу краху, привівши до кінця епохи світового домінування Штатів.
Величезний зовнішній борг, деіндустріалізація, втрата конкурентної економіки, наростаючі внутрішні протиріччя – усе це війна Ірані максимально посилить США у разі відсутності швидкого успіху.
Висновки. У близькосхідній війні ситуативно збігаються інтереси ліволіберальних ворогів Трампа на Заході, Росії та Китаю: для них швидка та тріумфальна перемога Трампа та Нетаньяху над Іраном небезпечна.
Для РФ і Китаю було б вигідно втягнути США у затяжну війну на Близькому Сході, проте тут питання в тому, чи достатньо для виконання цього завдання стійка влада в Тегерані і чи має Москва і Пекін готовність і можливості підтримати цю стійкість у разі виникнення проблем.
Величезні ставки, які зараз на кону у війні з Іраном, глобальні наслідки як швидкої перемоги в ній США та Ізраїлю, так і її відсутності, залишають ймовірність того, що гру таки вирішать звести в нічию шляхом укладання угоди про ядерну програму. Судячи з витоків у пресу, саме такий варіант вважає оптимальним Трамп. Також вважають Європа, Росія, Китай та країни Близького Сходу. Проте розуміння умов цієї угоди у всіх своє. Не говорять уже про те, що самі дві країни, що воюють – Ізраїль та Іран – бачать ці умови дуже по-різному.
А тому варіант вступу у війну США виключати не можна. За будь-якого результату це може змінити світ радикальним чином.
