Будапештський меморандум – 2. У чому проблема з гарантіями безпеки для України?
В останні дні центральною темою переговорів щодо завершення війни в Україні стала тема гарантій безпеки.
Конкретики поки що мало, але згадується, що гарантії мають нагадувати 5-ту статтю НАТО, лише без членства України в Альянсі. Європейці заявляють, що готові запровадити війська до України після припинення вогню. А президент США Дональд Трамп пропонує зрозуміти, що якісь гарантії надасть і Америка, але без введення військ.
При цьому спецпосланник Стівен Уіткофф сказав, що на зустрічі на Алясці було досягнуто якихось "проривних" домовленостей, пов'язаних із згодою РФ на гарантії безпеки для України.
У Москві, щоправда, докладно це питання не коментували. Глава МЗС РФ Сергій Лавров учора лише окреслив позицію Росії, згідно з якою гарантії можуть дати ядерні держави: США, Великобританія, Франція та Китай. Володимир Зеленський вже висловився проти залучення Китаю. Також Лавров сказав, що питання колективної безпеки навколо України не можуть вирішуватись без урахування думки Москви. Крім того, за його словами, актуальною залишається схема гарантій безпеки, яку обговорювали на переговорах у Стамбулі у 2022 році. Тоді висловлювали ідею, що гарантії мали дати всі п'ять постійних членів Ради безпеки ООН, включаючи Росію.
Крім того, Москва повторює свою непохитну позицію: жодних іноземних військ на території України бути не повинно.
І зараз це робить практично безглуздими міркування про введення військ в Україну, оскільки воно може бути здійснено лише в рамках спільних домовленостей про завершення війни, які мають узгодити усі сторони, включаючи РФ. До речі, у Москві поширена версія, що розмови про введення військ – це спроба європейських країн зірвати переговори, виставляючи свідомо неприйнятні для Росії умови, а потім звинуватити Кремль у тому, що той не хоче мирного врегулювання.
Втім, приблизно так само трактують у Києві та в Європі вимоги РФ вивести українські війська з Донбасу – як прагнення висунути умову, яку українська влада виконуватиме відмовиться, після чого звинуватити їх у зриві переговорного процесу.
Проте відмінність між цими двома позиціями в тому, що Трамп має багато важелів впливу на Київ, які він за бажання може задіяти, щоб змусити Зеленського прийняти свідомо неприйнятні умови, а на РФ таких важелів впливу США і загалом Захід набагато менший.
Водночас, вся дискусія про гарантії безпеки зараз відхиляється від головного питання: а як взагалі Захід може реально допомогти Україні у разі нового вторгнення РФ? Чи, точніше, чи може він (і чи готовий) у принципі допомогти чимось більшим, ніж уже допомагає у нинішній війні? Чи спроможний він сам вступити у війну проти Росії чи хоча б збивати російські ракети силами ППО НАТО, як це робиться на допомогу Ізраїлю, коли його атакує Іран? Чи він готовий ризикнути війною з Росією, ввівши в Україну війська без згоди Москви?
В Україні із цього приводу вже висловлюють великі сумніви. Зокрема, щодо дієвості гарантій безпеки, що обговорюються зараз, аналогічних 5-й статті статуту НАТО.
"5-я стаття не передбачає автоматичного вступу у війну. Там йдеться про те, що напад на одного вважається нападом на всіх, і якщо він трапиться, кожен із союзників допомагатиме жертві. Так, як вважатиме за потрібне - а вважати можна по-різному. Сила НАТО - у співпадаючих інтересах для членства НАТО, якщо формулювати тип 5-ї Може вийти та ж історія, що і з Будапештським меморандумом", - написав у Фейсбуці експерт-міжнародник Микола Капітоненко.
І ці сумніви, загалом, обґрунтовані.
Нинішня війна показала, що Захід не готовий прямо воювати з Росією. Якби він був готовий, то вже давно воював би, бо майже вся боєздатна частина російської армії задіяна в Україні і НАТО може голими руками брати хоч Калінінград, хоч Санкт-Петербург.
Але Альянс цього не робить із цілком зрозумілої причини: через наявність величезного ядерного арсеналу у РФ, який Москва, ймовірно, задіяє у разі нападу з боку військ НАТО. І ймовірність цього далеко не нульова. Тому навіть туманні натяки президента Франції Емманюеля Макрона на початку минулого року на можливість введення військ країн НАТО в Україну швидко припинилися після кількох загроз із ядерними натяками із Кремля.
Поки існує фактор наявності у РФ ядерної зброї, Захід може дати гарантії України із зобов'язанням у тій чи іншій формі вступити у війну на її боці у разі нового вторгнення лише у двох випадках.
Перший : якщо проти таких гарантій з якихось причин не виступить Москва. Але поки не проглядається таких батогів та пряників, які спонукали б Москву погодитись на подібний варіант. Хіба що у разі будь-яких ґрунтовних домовленостей Заходу та РФ про повне відновлення відносин та геополітичний союз або з початком колосальних проблем у Росії. І те й інше поки що вкрай гіпотетична ймовірність.
Другий : якщо в США та в Європі візьме гору думка, що заради захисту України від нового вторгнення допустимо розпочати ядерну війну з Росією. Тобто якщо всі до єдиного члени Альянсу скажуть Володимиру Путіну таке: якщо хоча б один російський снаряд чи FPV-дрон перелетить через лінію фронту на українську територію, це означатиме, що Росія оголосила війну всьому Альянсу, і наступного дня всі країни НАТО розпочинають бойові дії проти Росії; а якщо Москва застосує ядерну зброю, то у відповідь буде завдано ядерного удару по РФ.
Ось тільки ознак готовності Заходу до світової ядерної війни заради України немає жодних. Вся поведінка країн НАТО на чолі зі США з початку повномасштабного вторгнення говорить про зворотне: воювати з Росією через Україну Альянс не має наміру.
Власне, це було зрозуміло вже давно, ще з часів ухвалення Будапештського меморандуму 1994 року, яким у Києві прийнято дорікати Заходу та постійно вимагати справжніх гарантій безпеки, а не порожнього папірця на кшталт цього документа.
Однак на практиці з наведених вище причин жодні великі гарантії країни Заходу Україні дати не можуть. Підкреслимо: практично. На папері можна написати все що завгодно. Тільки без готовності втілити написане в реальність, це великого значення не матиме.
Насправді ж західні країни-гаранти свої зобов'язання щодо Будапештського меморандуму виконали та надали підтримку Україні, коли було порушено її територіальну цілісність. З 2014 року вона запровадила величезну кількість санкцій проти РФ, надали багатомільярдну фінансову та військову допомогу Києву. Просто спочатку вважалося, що цього буде достатньо для того, щоб розтрощити Росію. Але концепція виявилася неправильною. Принаймні поки що. РФ не розтрощила, перехопила ініціативу на фронті, її економіка не впала, незважаючи на всі складнощі. Що буде далі? Вступ у війну вже безпосередньо НАТО? На це Захід йти, повторимося, не готовий.
У такій ситуації перед Україною стоїть вибір із двох варіантів, про які ми вже докладно писали – причому незалежно від того, чи буде найближчим часом завершено нинішню війну.
Перший – вічне протистояння з Росією, сподіваючись на те, що вона рано чи пізно впаде під тягарем проблем. Це популярна в Україні концепція "європейського Ізраїлю", або, у формулюванні Урсули дер Ляйєн, "сталевого дикобраза". Лише Україна не матиме таких гарантій військової підтримки з боку США, як Ізраїль. А Ізраїль не має і ніколи не мав по сусідству такого могутнього ворога з величезним арсеналом ядерної зброї, як Росія. Тому стан вічної війни - будь вона відкритою, як зараз, або ж гібридною, якою була на Донбасі в 2015-2022 роках, - виявиться значно руйнівнішим для України, ніж для Росії. І у перспективі 10-15 років може призвести до краху української державності.
Другий – грузино-фінський сценарій, якщо в українській еліті та в суспільстві візьме гору думка, що єдиною реальною гарантією безпеки України можуть бути домовленості про мирне співіснування з Росією. Тобто нейтралітет, повне відновлення відносин та взаємне зняття претензій один до одного. Ця концепція має дуже багато противників. Їхній головний аргумент зводиться до того, що реальна мета Москви – знищення України як такої, а тому домовлятися про мирне співіснування з Кремлем у принципі неможливо; будь-які любовні домовленості РФ використовуватиме для ослаблення та повного захоплення України. Але якщо з Кремля надійдуть сигнали про те, що грузино-фінський сценарій для РФ є прийнятним, розвороту політики Києва у цьому напрямі виключати не можна. Особливо якщо нейтральний до Москви курс України підтримає Трамп.
