Військові, олігархи, "партія Сороса" чи батька Махна? Хто прийде до влади в Україні, якщо Зеленський її втратить?
Нинішня криза, спричинена скандалом з одним із найближчих соратників президента Тимуром Міндічем, природно, б'є за позиціями Володимира Зеленського.
Як ми вже писали, справа Міндіча є частиною загальної стратегії ситуативної "антизеленської коаліції", до якої входять НАБУ та САП, грантові структури, які раніше патронували Демократична партія США ЗМІ, Петро Порошенко, деякі інші опозиційні діячі та просто скривджені Зеленським особи на зразок Ігоря Колома.
Згідно з їхньою стратегією, на першому етапі Зеленського планують перетворити на "британську королеву", позбавивши контролю над урядом, парламентом та силовими структурами. На другому етапі - змусити до звільнення з посади глави держави. Останній пункт, однак, може бути реалізований і швидше, якщо Зеленський не погодиться ставати "королевою".
Оскільки президент жодного видимого опору реалізації цієї стратегії не чинить, то в політичних колах посилюється відчуття, що розпочався зворотний відлік часу до втрати Зеленської влади.
Відразу скажемо, що це відчуття може виявитися оманливим. Зеленський все ще контролює вертикаль влади та силові структури. Дзвіночком про те, що проблеми набувають для нього фатального характеру, стали б втрата більшості у Верховній Раді та вотум недовіри уряду. А до того часу можливості маневру для збереження влади у президента все ще зберігаються.
Однак, безумовно, ситуація для Зеленського складається загрозливим чином і не можна виключати, що він може втратити свою посаду. Якщо це станеться, що зміниться в Україні? Хто прийде до влади і яка буде нова політика держави, у тому числі й з питань війни та миру?
Почнемо з популярної теорії про те, що за справою Міндіча стоїть Дональд Трамп, який таким чином хоче примусити Зеленського чи до відходу, чи до завершення війни на умовах РФ, чи до того й іншого відразу (спочатку завершення війни, потім до відходу).
Але це теорія немає відношення до реальності. Справді, як ми вже писали, нинішню програму, в рамках якої НАБУ розслідує корупцію в оточенні Зеленського, було запущено з відмашки американців. Але трапилося це ще за Джо Байдена у 2023 році. Після приходу до влади Трампа ці процеси продовжилися за інерцією, причому їх структури - антикорупційні органи та орієнтовані на Демпартію грантові структури - втратили чітку і пряму підтримку Вашингтона. Чим і скористався Зеленський, почавши фронтальний наступ на них, вважаючи, що Трамп не підтримуватиме клієнтеллу демократів. І це очікування справдилося. Навіть коли Зеленський влітку позбавив повноважень антикорупційних органів, ні президент США, ні будь-хто з його адміністрації нічого з цього приводу не сказав. Однак на підтримку НАБУ та САП виступила Європа, змусивши Зеленського відступити. Таким чином, з літа саме європейці стали для колишніх структур Демпартії США в Україні новими покровителями, спираючись на які НАБУ та "антизеленська коаліція" зараз пішли в атаку на президента та його оточення. Європейці вже підтримали ці дії. Зважаючи на все, на рівні чиновницького апарату в Держдепі та ФБР існує підтримка і в США, але це не позиція Трампа, а інерція колишньої, закладеної ще за Байдена програми, наказ на зупинку якої не було надано.
Тому все, що зараз відбувається зі скандалом навколо Міндіча - це не гра Трампа. Але він їй і не противиться, не заступаючись за Зеленського, чого для "коаліції" та її покровителів більш ніж достатньо.
Тепер перейдемо до того, хто може взяти владу в Україні, якщо її втратить Зеленський.
Можна виділити три великі сили.
Першу можна назвати "партією Сороса". Це вже перелічені вище структури, які раніше патронували Демпартія США, а зараз – Європа. Їхнє кредо наступне: керувати Україною та економікою, освоювати її ресурси та бюджет мають не умовні зеленські, міндичі, ермаки та українські олігархи, а умовні сороси – представники глобалістських кіл, а також європейських та транснаціональних корпорацій.
"Партія Сороса" зараз є найбільш підготовленою до перехоплення влади в Україні силою. Вона спирається на підтримку головного донора України – Європи, контролює НАБУ та САП, відбір міжнародних експертів, які мають вирішальне право голосу при призначенні суддів, а також керівників силових та контролюючих структур. Через цей механізм представник цієї "партії" вже очолив ВЕБ. А в майбутньому, як вимагає Європа, аналогічним чином має бути обрано й керівництво Нацполіції, ГБР та митниці. Крім того, ця партія має свій медіаресурс в особі холдингу Томаша Фіали, а також численних ЗМІ, які живуть на західні гранти. Партія має вже й готового змінника Зеленського – екс-главка ЗСУ, а нині посла України в Лондоні Валерія Залужного, якого це середовище активно просуває. Хоча, сам Залужний вважатиме себе чимось зобов'язаним "партії Сороса", якщо прийде до влади, або зробить ставку на своїх армійських та одеських друзів – питання відкрите.
Друга – це український великий бізнес, який у довоєнний час називається олігархатом: політичний клас, регіональні клани, керівники силових структур, особи, які впливають на судову систему та контролюють структури митниці та податкової, а також окремі представники криміналітету. Тобто ті, кого прийнято називати українською елітою, яка керувала країною з кінця 1090-х років. Після початку вторгнення РФ ця еліта вимушено перейшла у повне підпорядкування Зеленському. У тому числі було майже обнулено вплив олігархату, причому його частина потрапила під санкції або навіть опинилася у в'язниці. Тому, звичайно, це середовище не дуже любить Зеленського, а деякі його представники його прямо ненавидять і зараз у міру сил беруть участь у кампанії проти нього (зокрема, Коломойський та Порошенко). Проте "партія Сороса" для української еліти ще гірша. Теоретично від Банкової можна відкупитись і з нею домовитися. У логіці ж "партії Сороса" колишня українська еліта, в принципі, не потрібна, а тому підлягає усуненню від будь-якого впливу на процеси в країні аж до повного "знищення як класу". Проте традиційна українська еліта залишає сильні позиції. Вона має важелі впливу на більшість депутатів у нинішньому парламенті, тоді як у "партії Сороса" у Верховній Раді набереться від сили півсотні "штиків". Вона має масштабний вплив на силові структури і суди. У її руках залишаються великі медіа. Водночас усередині української еліти немає координації дій. Навпаки, її представники ведуть між собою безперервну боротьбу, ділячи ринки та потоки. А тому й єдиного лідера вона не має. Також на користь її працює сильна залежність України від зовнішньої підтримки. Однак якщо Зеленський піде, то це середовище, безумовно, намагатиметься зробити так, щоб нову конфігурацію влади контролювала саме вона, а не "партія Сороса".
Третя сила – це військові. Мова в даному випадку йдеться не про Залужного, який вже переважно політик, а про тих, хто зараз перебуває в діючій армії. Наразі Зеленський і підконтрольні йому силові структури СБУ та ГБР витрачають чимало сил та часу на те, щоб припиняти прояв у військових нелояльності та політичної суб'єктності, а також підтримують ворожнечу та конкуренцію між командирами підрозділів. Виняток робиться лише для окремих осіб на кшталт Андрія Білецького, якого Банкова планувала використати на виборах для відтягування голосів у Залужного. Також має свій політичний рейтинг голова ГУР Кирило Буданов, через що постійно ходять чутки про намір Банкової звільнити його. Але в іншому будь-яку політичну активність військових Офіс президента припиняє. Однак якщо Зеленський піде і на якийсь час виникне вакуум управління та контролю, то не можна виключати, що окремі командири можуть поставити питання, чому вони повинні підкорятися політикам, якщо на них тримається вся українська державність. Вони вирішать, що настав час брати владу в свої руки.
Тепер перейдемо до того, які можуть відбутися зміни у політиці України щодо війни та миру, якщо Зеленський втратить владу.
Зазначимо, що найбільшою мірою цю політику визначатимуть об'єктивні чинники: ситуація на фронті, ступінь підтримки України з боку західних партнерів та їх позиція щодо війни та умов її завершення, а також ситуація всередині країни, точніше, ступінь її стабільності та керованості.
Але якщо брати "інерційний сценарій", за якого Україна продовжує війну на виснаження за підтримки Європи, то "партія Сороса" стоятиме приблизно на тих самих позиціях, що й Зеленський: перемир'я по лінії фронту або, інакше, війна до переможного кінця, вимога гарантій безпеки від Заходу, жорсткий антиросійський курс навіть у разі закінчення війни. При цьому можливе посилення політики всередині країни: зниження мобілізаційного віку та посилення репресивних механізмів проти ухилістів, до чого в цьому середовищі вже давно закликають. З огляду на те, що до "партії Сороса" примикає чимало націоналістів, не виключено прискорення процесів витіснення російської мови та активізація тиску на УПЦ.
Традиційна українська еліта більш схильна до компромісів із РФ, у її середовищі чимало прихильників "доктрини Арестовича", згідно з якою Україна має відмовитися від антиросійського курсу, стати нейтральною країною, піти на компроміси з РФ за умовами завершення війни, включаючи передачу Донбасу та питання мови. Також поширена думка, що у разі відходу Зеленського Україна може отримати кращі умови світу від РФ, ніж існуючі. Загалом ставлення цієї частини української еліти до Росії порівняно зі ставленням у 1990-х роках угруповання, яке володіє в умовному місті декількома ринками та мережею кіосків, до братви із сусіднього регіону, яка хоче відібрати ці активи (або їхню частину) і влаштовує набіги, підпалюючи кіоски в людних місцях. Протистояння таких угруповань може тривати довго, бути жорстоким та кривавим, але в результаті завершитися переговорами, компромісом та миром. Щоправда, багато хто сильно сумнівається в тому, що Кремль готовий до діалогу навіть на умовах "доктрини Арестовича", а не має наміру, подібно до "партії Сороса", знищити нинішню українську еліту як клас. Але якщо з Москви надійдуть сигнали про готовність домовлятися, після відходу Зеленського з'явиться простір компромісів.
Що ж до варіанта приходу до влади військових, то тут розвиток подій може бути взагалі непередбачуваним. Як буде оформлений їх режим: у вигляді відкритої військової диктатури чи збережеться хоча б видимість демократії? Утримають вони владу чи ситуація зірветься в махновщину? Також у військовому середовищі дуже різне ставлення до умов завершення війни. Одні готові воювати до кордонів 1991 року з тотальними репресіями проти ухилістів, поразків і неблагонадійних, інші хотіли б якнайшвидшої зупинки війни лінією фронту, треті готові більш широкі компроміси з Росією.
А загалом події у разі відходу Зеленського можуть розвиватися за трьома сценаріями. Перший: перемога однієї з описаних вище партій із можливим придушенням конкурентів. Друге: початок затяжної міжусобної боротьби, дестабілізація в країні, втрата контролю центральної влади над процесами, махновщина. Третій: жодна з сил не зможе повністю контролювати владу і з'явиться коаліційне правління з різними групами, яким дістануться різні сектори впливу. Тобто відбудеться повернення у "дозеленські" часи.
Але, повторимося, зараз Зеленський залишається президентом і його звільнення найближчим часом на 100% не визначене.
Крім того, не виключений варіант, за якого Зеленський, зіткнувшись із серйозною загрозою своєму правлінню, може спробувати різко розгорнути курс одразу за багатьма напрямами, зокрема умовами завершення війни.
