Інтерв'ю Тігіпка викликало шквал емоцій. Фото: facebook.com/Tigipko

В українському сегменті соцмереж вибухнув скандал через інтерв'ю банкіра Сергія Тігіпка, який володіє групою ТАС і частково - "Монобанком".

Бізнесмен вперше за довгий час дав велике інтерв'ю українському Forbes, присвячене інвестиціям у повоєнну Україну, після чого на журналіста Бориса Давиденка, який спілкувався з Тігіпком, обрушилися хвилі критики. Причина сплеску обурення - робота банкіра минулого віце-прем'єром за часів президентства Віктора Януковича та керівництво його передвиборчим штабом, а також його третій номер у передвиборчому списку "Партії регіонів".

Після Майдану Тігіпко брав участь у президентських та парламентських виборах 2014 року, але його партія не здолала прохідний бар'єр. Тігіпко пішов із політики, зосередився на бізнесі і відтоді у публічному просторі особливо не з'являвся.

Автора інтерв'ю та головного редактора видання Давиденка почали звинувачувати в непатріотичності. Йому писали, що рекламувати Тігіпка аморально і як публічна особистість банкір " немає права існування ".

У відповідь на претензії Борис Давиденко написав, що до більшості багатих людей України є ті чи інші претензії ідеологічного та корупційного характеру, оскільки вони вели свій бізнес за будь-якої влади і так чи інакше були з нею пов'язані.

"З іншого боку, компанії цих людей створюють левову частку "недержавного" ВВП та забезпечують роботою мільйони українців, а товарами та послугами - десятки мільйонів", - заявив Давиденко.

Його підтримали деякі інші блогери та бізнесмени. Вони дорікнули критикам інтерв'ю, що ті демонізують українських бізнесменів, чим підривають повоєнні інвестиції в українську економіку.

Тим часом скандал навколо цього інтерв'ю досить показовий з точки зору процесів, що відбуваються в країні. За бажання у ньому можна побачити багато приватних аспектів: особисті образи, замовлення конкурентів, які вже давно намагаються підвести Тігіпка під санкції РНБО, та просто "класову ненависть". Однак є один важливий ідеологічний момент, який не пов'язаний з кон'юнктурою і може мати далекосяжні наслідки.

Більшість найбільших українських бізнесменів, які володіють основними активами, - це люди, які утримують командні висоти в економіці протягом останніх 20-25 років, незважаючи на всі політичні потрясіння і зміни. Ні вибори із чергуванням президентів, ні майдани не призводили до масштабного переділу власності. До часткового – так. Але до радикального – ні. Великий бізнес залишався "при своїх", швидко передмовляючись із будь-якою новою владою.

Проте повномасштабна війна цієї " формули стабільності " стала великим випробуванням. Сів у в'язницю Ігор Коломойський, націоналізовано багато його активів. Відібрали частину облгазів у Дмитра Фірташа. Великі проблеми Костянтин Жеваго.

Загалом бізнес став зазнавати значно потужнішого тиску з боку держструктур. Держапарат вперше став домінантною силою, знизивши до мінімуму політичний вплив тих, кого раніше називали олігархами.

Але більшість найбільших підприємців зберегли свої позиції, хоча й змушені враховувати умови, що змінилися, знаходячи точки дотику з владою, активно допомагаючи фронту, фінансуючи цілі підрозділи ЗСУ та Нацгвардії.

Проте ситуація у країні дуже швидко змінюється. І на горизонті для великого українського бізнесу виникає ще одна потенційно дуже серйозна загроза, що складається з двох елементів, які в перспективі можуть один одного доповнити.

Перший елемент – наміри великих західних компаній після завершення війни зайти до України. У найбільш прямій та цинічній формі про це говорить президент США Дональд Трамп, який змусив Київ підписати ресурсну угоду, яка дає американським компаніям право "першої ночі" у освоєнні родовищ, щоб повернути всі витрачені Америкою на допомогу Україні гроші. Але навряд чи захочуть залишитись осторонь і європейські компанії.

Оскільки значна частина привабливих активів (родовища, енергетика, об'єкти інфраструктури) вже знаходяться в руках українського великого бізнесу, для останнього виникає загроза, що ці активи спробують у нього відібрати. Тим більше що останніми роками вже активно відпрацьовується механізм вилучення активів через санкції РНБО.

Другий елемент виявився у скандалі з Тігіпком. В Україні з 2014 року сформувалося певне середовище, яке є міксом представників організацій, що живуть на західні гранти, та близьких до них ЗМІ, націоналістів та політично активних військових, яких раніше було прийнято називати комбатами. Вони вважають себе новою, "справжньою" елітою країни. Відповідно, "стару" еліту, яка сформувалася останні десятиліття, вони елітою не визнають. Цьогорічну війну вони сприймають як унікальний шанс на повне перезавантаження держави. І в цій концепції колишні еліти у "новій Україні" не повинні зберегти ні владу, ні власність, які мають перейти до "справжніх патріотів".

Власне, претензії, які висловлювалися щодо Тігіпка (посада міністра при Януковичі, керівництво "Партією регіонів", участь у колишній корумпованій системі) можна пред'явити до всього українського великого бізнесу, який завжди дружив із владою. І до Ріната Ахметова, який був нардепом і одним з головних спонсорів "Партії регіонів", а також "Опозиційного блоку", і до Петра Порошенка як міністра при Януковичі, і до зятя екс-президента Віктора Пінчука, і до колишнього нардепа від "Партії регіонів" Олександра.

Причому Тігіпко мав певні заслуги перед Майданом: відіграв велику роль у втраті Януковичем більшості у Верховній Раді у лютому 2014 року. Та й останні 10 років взагалі він ніяк у політиці не брав участі. Проте його фактично затаврували як ворога народу.

Чого вже тоді говорити про інших...

До описаного вище середовищі великий бізнес завжди мав поблажливе ставлення. Тим більше, що багато її представників роками харчувалися (та й досі годуються) з рук олігархату. Однак події цього літа показали, що вона вже має певну політичну суб'єктність і користується підтримкою європейців.

Що ще важливіше, активність цього середовища може зрезонувати із намірами західних корпорацій освоювати український ринок, фактично давши ідеологічне обґрунтування для відібрання активів у "неправильного" бізнесу. Особливо якщо це середовище візьме під контроль силові структури та суди, до чого воно докладає зараз великих зусиль.

І така загроза є цілком реальною. Тому великим українським підприємцям варто вже зараз задуматись, яким чином її можна мінімізувати – і економічно, і юридично, і, звісно, політично.

Читайте Страну в Google News - натисніть Підписатися